частенько й бив, хоча я здебільшого переховувався в лісі, як що довідувався, що він близько. Коли це одного чудового дня кажуть, що його витягнено мертвого з річки, миль за дванадцять од міста. Усі певні були, що це він; утоплений був його зросту, вдягнений був у рам'я і мав надзвичайно довге волосся, — всі прикмети цілком батькови, але з обличча його ніяк не можно було пізнати, бо тіло вже довго пробуло в воді і збулося людського образу. Кажуть, що тіло плавало на спині; його витягнено і поховано на березі. Та я довго не міг заспокоїтися, — все мені уявлялося щось дивне. Я дуже добре знав, що утоплені плавають не на спині, а вниз обличчам. Потім я довідався, що це був зовсім не батько, а якась жінка в чоловічій одежі. Знов мені стало якось моторошно. Я все боявся, що старий от-от вернеться. Як по правді сказати, — мені цього дуже не хотілось.
З місяць ми бавилися в розбійників, а потім покинули. Усім докучило. Нікого ми не вбили, нікого не пограбували, тільки гралися в це все. Ми засідали в лісі й нападали на свинарів та на бабів, що возили на базарь возики з городиною, але нікого з їх не грабували. Том називав свиней „грудками золота“ а ріпу та моркву „коштовними клейнодами“; потім ми тікали до себе в печер — ґвалтували, дуріли, рахували вбитих та здобич. Та я ба-
