— Так ось він, дорогий друг і лікарь мого брата! я…
— Геть руки! — скрикнув доктор. — Це ви б то говорите так, як англієць, ви!… Гіршого фальшування я не чув! І ви вдаєте, ніби ви брат Пітера Вількса! Шахрай та дурисвіт — ось ви хто!…
І як же всі переполохалися! Обступили доктора, силкуючися його вмовити, виясняючи йому, як Гарвей уже довів, що він справжній Гарвей, а не „самозванець“, — усіх він знає на ймення, навіть собак. Лікаря жалібно благали не ображувати Гарвеєвого почуття, не ображувати ніжного почуття сиріток. Але все даремно. Він репетував, говорячи, що коли чоловік удає, що він англієць, а сам навіть не вміє добре підбармовуватися під англійську вимову, він просто брехун та дурисвіт. Бідолашні дівчатка чеплялися на шию королеві, заливаючися сльозами. Коли це доктор озвався до їх:
— Я був другом вашому батькові і вам друг. Перестерігаю вас, як справжній чесний друг, що хоче оборонити вас та захистити від лиха — облиште ви цього шахрая, одкасніться од цього волоцюги та його ідіотських цітат грецьких та жидівських, як він їх величає. Це найгірший дурисвіт, він прийшов сюди, довідавшися десь випадково про ймення тутешні та про події, а ви маєте це за довід, що це справ-
