ді вам дядько; ці ж нерозумні друзі ще й допомагають вас дурити. Ви знаєте мене за щирого друга. Послухайтесь же мене, проженіть цього шахрая, прошу вас, зробіть це, — згожуєтесь?
Мері-Джен гордо випросталась, і яка ж вона була гарна в цю хвилину!
— Ось моя відповідь, — сказала вона, віддаючи королеві торбу з грішми. — Візьміть, дядьку, ці шість тисяч долларів і положіть їх, куди хочете, за-для мене та за-для сестер, — квитка мені не треба!…
Вона обняла короля, а Сусанна та Заяча губа обняли його з другого боку. Всі заплескали в долоні, затупотіли ногами, знялася ціла буря. А король підвів голову і всміхався.
— Добре ж, — промовив доктор, — я умиваю собі руки!… Але перестерігаю вас, скоро прийде час, коли вам ставатиме млосно, як ви згадуватимете про цей день. — Сказавши це, він вийшов з хати.
— Добре, добре, — як нам стане погано, ми пришлемо по вас!
Усі зареготалися, бо всім здалося, що жарт надзвичайно дотепний.
Як усі пішли, король спитався в Мері-Джен, чи єсть у їх вільні світлиці. Вона від-
