Я пішов ніби лягати спати, але на думці в мене було инше. Зоставшися сам, я почав обмірковувати, як би це зробити. Чи не піти нишком до лікаря та й виказати йому шахраїв? Ні, це не годиться. Він іще скаже, хто виказав, і тоді буде мені від короля та від герцога! Або сказати нишком Мері-Джен? Ні, і це не доладу.
З її обличча вони зараз же побачуть; а гроші у їх у руках, вони можуть утекти й тоді все загине. Як що ж вона покличе когось на поміч, то мене заплутають у цю справу перше, ніж вона скінчиться. Ні, єсть тільки один добрий спосіб. Я як-небудь примудруюся вкрасти гроші, вкрасти так, щоб шахраї й подумати навіть не могли, що це я. Їм тут добре, вони звідси не вилізуть, аж поки висмокчуть усе, що можно, з цієї сем'ї та добре одурять увесь город, — то часу в мене досить. Украду гроші та й сховаю їх, а потім, опинившися далеко, напишу Мері-Джен, куди я їх сховав. Краще потягти гроші сьогодні ж уночі, а то може лікарь тільки удає, що йому все одно, а сам вижене їх звідси раніше, ніж я думаю.
І от я постановив шукати по всіх хатах. У залі було темно, одначе я скоро знайшов герцогову хату і став прокрадатися по-під стіною, та відразу зміркував, що напевне король нікому не звірить грошей, опріче своє
