— Хай його чорт забере, того доктора! — скрикнув король. — Плюнь ти на його! Всі тутешні дурні нашу руч тягнуть.
Тут обидва зібралися йти вниз.
— Мені здається, — зауважив герцог, — що ми не добре сховали гроші.
Мені відразу полекшало — тепер уже довідаюся, де їх схрвано!
— Через віщо? — спитався король.
— Бо з сьогодні Мері-Джен буде ходити в жалобі і найсамперед, звісно, негрові, що прибірає в хатах, звелено буде винести звідси всі ці ганчірки, а невже ти думаєш, що негр не скористується з випадку поживитися?
— Чудово! Твоя голова знову впорядкувалася, герцогу, — сказав король і почав нишпорити по-під завіскою, всього за кілька ступнів від того місця, де я притулився до стінки, боячися ворухнутися. Я увесь тремтів… хотів би я знати, що сказали б ці добродії, як би піймали мене? Від цієї думки мені ставало так моторошно, що я вже став краще думати про те, що я сам зробив би, як би мене піймано.
Але король витяг торбу перше, ніж я встиг щось вигадати, — так вони й не догадалися, що я тут сижу. Вони взяли торбу, засунули її в дірку в солом'яному матраці, що лежав під периною, накрили її гарненько соломою й рішили, що тепер нема чого боя-
