ше, що трапиться ось що: гроші знайдуться, як будуть пришрубовувати віко. Тоді король знову забере їх собі і вже, звісно, не буде більше випадку їх одібрати. Звісно, мені хотілося зійти вниз і взяти торбу з труни, але я не зважувався спробувати. Вже скоро світатиме, хтось з вартових прокинеться, мене можуть піймати та ще з шістьма тисячами долларів у руках. Ні, не хочу плутатися в таку небезпешну справу!
Як я зійшов униз уранці, залу було замкнено, вартові всі поросходилися; круг покійника не було нікого, опріче сем'ї, удови Бартлет та наших шахраїв. Я дивився на їхні обличча, силкуючися довідатися, чи не трапилося чого надзвичайного, і нічого не міг довідатися. В обід прийшов хазяїн похоронної контори, вони поставили труну на двох стільцях посеред хати, потім поставили наші стільці кругом рядами. Як не стало стільців, позичили ще в сусід, аж поки заставили всю залу, передпокій і їдальню. Я помітив, що віко лежить так, як і попереду, але не посмів під його зазирнути: навкруги були люде.
Потім почали сходитися люде. Наші шахраї та троє дівчат посідали в першому ряді в головах у покійника. Аж півгодини знайомі по черзі підходили до труни, зазирали в обличча покійникові, дехто то й схлипне часом. Було дуже тихо та врочисто; тільки дівчата втира-
