ли очі хустками та тихенько хлипали. Чути було човгання ногами по помосту та сякання — звісно, люде звичайно найбільше сякаються на похороні або от іще хиба в церкві.
Як уже в хатах було повно людей, хазяїн похоронної контори у чорних рукавичках став обходити кругом давав порядок та влаштовував усе як треба. Був дуже ввічливий, ходив нечутно, як кішка, і не говорив ні слова. Кого посадить, кого пересадить, протискуючися крізь юрбу з тими, які спізнилися. Все це він робив мовчки, тільки киваючи головою. Владнавши все, він пішов на своє місце під стіною. Я ніколи не бачив такої ласкавої людини, що так і залазить у душу. На обличчу в його не було й тіні усміху. На всякий випадок позичили десь фіс-гармонію, трохи таки попсовану. І як усе було готове, одна молода жінка сіла й заграла так жалібно, сумно; всі заспівали хором. Потім преподобний Гобсон тихо, врочисто вийшов наперед і почав говорити. Коли це відразу в льоху загавкав собака. Я зроду не чув такого гавкання. Гавкав тільки один собака, але зняв страшенний ґвалт, гавкав невтомно, без перестанку. Пастор повинен був, стоячи над труною, ждати. Думки плуталися в голові од цього ґвалту. Чудно це все сталося. Всі були здивовані, не знаючи що робити. Але от довготелесий похоронник кивнув проповідникові: не турбуйтеся, мов, здай-
