його очей… Але він не довго панькався, посунув віко так, як треба, тихо та м'ягко, потім швидко та міцно пришрубував його. Добре ж я вскочив! Як тепер довідатися, чи там гроші, чи ні?
А що як хто-небудь нишком потяг торбу — що тут його робити: писати листа до Мері-Джен, чи ні? Як звелить викопати труну й нічого там не знайде — що вона про мене подумає? Хай йому всячина, ще в тюрму посадять — уже краще помовчу, не писатиму зовсім. Тепер справа страшенно заплуталася; силкуючися її полагодити, я ще погіршив у сто разів. Як я шкодував, що заплутався непроханний у це кляте діло!
Покійника поховано, ми вернулися додому й я знову почав придивлятися, але даремно: на обличчах я ні в кого не міг нічого прочитати.
Увечері король пішов по гостях, до всіх підлабузнився і між иншим запевнив усіх, що там в Англії його конгрегація не може без його обійтися, — через те він повинен поспішатися скінчити швидче справу зо спадщиною та й їхати додому. Він дуже шкодував, що йому доводиться так поспішатися, та й усі жалкували, але нема що робити, — всі розуміли, що він ніяк не може зостатися довше. Він сказав, що вони з Віллямом, звісно, заберуть дівчат із собою; всім це дуже сподоба-
