їдуть звідси. Я й справді повірив, та й не сам я, — всі повірили. Після цього кажіть, що в негрів нема прирожденного сценичного хисту! Та як зручно подлі душі заграли цю кумедію! Хоч кого б одурили! На мою думку в їх надзвичайний талант. Як би в мене були гроші та театр, я не бажав би кращих актьорів. А ми — взяли та й продали їх за дурничку! Та ще й ці гроші не потрапили нам до рук. Скажи, де той вексель?
— Звісно, в банку, — де ж він може бути?
— Ну, тоді ще не все загинуло, хвала Богові.
Тут я несміливо встряв у розмову:
— Хиба що сталося?
Король так і насипався на мене.
— Не твоє діло! Гляди мені, хлопче, бережись! Не лізь туди, де тебе не питають! Пам'ятай це поки ти тут, — чуєш!
Потім він сказав до герцога.
— Що робити? Доведеться проковтнути цю пилюлю й не промовити ні слова. Мовчати та й годі.
Сходячи вниз по східцях, герцог знову злісно зареготався.
— Швидкий продаж, та малі прибутки! Чудовий гендель, нема що сказати!
Король сердито огризнувся:
— Я силкувався зробити яко мога краще, через те й поспішився продати негрів. А як
