живуть на тому боці і куди ви часто їздите в гостину?
— Там їх багато, — відповіли вони. — Але найчастіше ми їздимо до Прокторів.
— От-от, саме це прізвище, а я й забув його. Панна Мері-Джен звеліла мені переказати вам, що вона поїхала туди несподівано — у їх хтось занедужав…
— Хто ж саме?
— Їй-бо не знаю, принаймні забув; але здається, це…
— Господи помилуй, та чи не Ганна?
— На жаль, я повинен сказати, що саме Ганна.
— Боже, та ж вона була здоровісінька минулого тиждня? Та хиба ж, вона небезпешно хвора?
— Дуже небезпешно. Усю ніч біля неї товклися. Не мають надії, щоб вона прожила більш, як сутки.
— Подумайте, яке горе! Та що ж їй сталося?
Відразу я не міг вигадати нічого хоч трохи підхожого та й ляпнув:
— Завушниці!
— Як?! Тільки завушниці? Та хиба ж хто вмірає з завушниць?
— Ви б не те сказали, коли б знали… Це завушниці зовсім особливі, якісь нові… так сказала панна Мері-Джен.
