— Які ж це нові?
— Бо до їх чепляється ще багато дечого иншого.
— Що ж саме?
— А от що: кір, коклюш, бешиха, сухоти, жовта пропасниця, запалення мозку і ще не знаю що.
— Боже мій, і все це зветься завушницями?
— Панна Мері-Джен так сказала.
— Добре, але через віщо ж, скажіть Бога ради, це все зветься завушницями?
— Бо це й є завушниці: з їх уся хвороба починається.
— Але ж це дурниця! Людина може вдарити собі палець, потім випити отрути, упасти в колодізь, скрутити собі в'язи, застрелитися, і як що хто-небудь спитає, через віщо він умер, то якийсь дурень відкаже: „він ударив собі палець“. Ну, хиба ж це не дурниця? Так саме й твоя історія. І воно липке́?
— Звісно! Яка ти чудна! І як що ця хвороба причепится, то вже трудно від неї одкараскатися.
— Але ж це страхіття! — промовила Заяча губа сумно. — Піду зараз же до дядька Гарвея!..
— О, звісно, — перепинив я. — Треба неодмінно сказати. Я б звісно сказав, і не гаючи часу.
— Через віщо ж?
— Зрозумійте сами. Адже ваші дядьки повинні поспішатися яко мога дужче в Англію?
