вони хоч збліднуть! Ні трішечки, навіть не збентежились! Герцог удавав, ніби він ні про що не догадується, блукав собі та гу-гукав, немов нічого й не сталося, щасливий та задоволений, а король так жалібно дивився на нових гостей, немов у його все в середині переверталося від самої думки, що можуть бути такі дурисвіти та поганці на світі. О, він грав свою ролю чудово! Найповажніші люде в городі обступили короля, щоб показати йому, що вони на його боці. А старий джентльмен, що тільки що приїхав, зовсім збентежився. Ледве він роззявив рота, я зараз же зрозумів, що в цього вимова така, як у справжнього англійця, хоча, треба сказати, і король досить добре копіював цю вимову. Не можу переказати точно слів старого добродія, не можу й копіювати його вимови, але силкуватимусь приближно переказати те, що він казав до юрби.
— За-для мене це несподіванка, про яку я зовсім не думав. Признаюся щиро, що я не почуваю себе здатним зараз виплутатися з цього важкого становища й відповідати так, як треба. Нам з братом не пощастило в дорозі: він поламав собі руку, а речі наші помилкою знято з пароходу і зоставлено в одному городі минулої ночі. Я брат Пітера Вількса — Гарвей, а це його брат Віллям. Він глухонімий, а тепер не може навіть показу-
