вати на миґах — у його тільки одна рука. Ми справді ті, ким себе називаємо, а днів через два, як одержимо речі, зможемо довести це документами. Але до того часу я не скажу більше ні слова, піду до отелю і буду ждати.
Старий джентльмен та новий глухонімий повернулись і пішли, а король зареготався, кажучи: „Поламав собі руку! Нема що сказати — дуже скидається на правду! І надзвичайно зручно. Певне не вміє говорити на миґах, то й удає. Загубили речі! І це гарно! Та як добре вигадано до цього випадку!
Він знову засміявся; засміялися і всі навкруги, опріче невеличкої купки з трьох чотирьох чоловік. Один із їх був доктор, другий — розумний на погляд добродій із стародавнім килимовим саквояжем у руках — він тільки що встав з пароходу і розмовляв стиха з доктором. Обидва все поглядали на короля й кивали головами. Це був адвокат Леві Белль, що вернувся з Луїсвіллю. До їх підійшов іще високий здоровецький парубок з рябим обличчам; він уважно слухав, що казав старий джентльмен, а тепер слухав короля. Як той скінчив, парубок відразу вдався до його:
— Як що ви Гарвей Вількс, то скажіть, коли ви приїхали сюди, в цей город?
— Перед днем похорону, друже мій, — промовив король.
