— Але в який саме час?
— Над вечір, за годину або за дві до заходу соння.
— Як ви приїхали?
— Пароходом „Сусанна Поуель“ з Цінцінаті…
— Добре, — як же ви могли опинитися біля рогу, вранці в човні?
— Я зовсім і не був біля рогу…
— Це брехня!
Деякі кинулись до його, благаючи не казати з такою неповагою до стараго чоловіка та ще й проповідника.
— Який він у чорта проповідник! Просто шахрай та брехун. Він був уранці біля рогу. Я там живу, ви це знаєте… Ну, так от я був там і бачив його. Він приплив човном із Тімом Коллінсом та ще з якимсь хлопчиком.
Тут устряв доктор:
— Чи міг би ти пізнати цього хлопця, як би побачив його, Гейнсе?
— Мабуть міг би, хоча не ручуся. Та ось він стоїть, я відразу пізнав його.
Він показав просто на мене.
— Сусіди, — сказав доктор, — я не знаю чи дурисвіти ці нові спадкоємці; але що ці двоє дурисвіти, за це я вам ручуся сміло. Я думаю, наш обов'язок допильнувати, щоб вони звідси не втекли, поки вся справа виясниться! Ходімо, Гейнсе! Ходіть і всі инші! Ми по-
