но, але він вигадав. Мені здається, він хотів загаяти справу яко мога довше, змучити всіх, щоб вони нарешті одступилися, і тоді втекти з герцогом. Як би там не було, він сидів спокійно і промовив навіть усміхаючись:
— Ще б пак! Питання мудре, — адже так? Еге, добродію, я можу вам сказати, що нататуїровано в його на грудях: маненька синя стріла: як що не придивитися добре, то її й не помітиш. Ну, що ви на це скажете? Га?
Їй-бо, я зроду не бачив такого хитрого шахрая!
Старий джентльмен швидко повернув до Аб-Тернера та його товариша; очі йому блиснули радісно: він мав надію, що цього разу піймав шахрая.
— Ну, от — ви чули? Чи був такий знак на грудях у Пітера Вількса?
Вони відповіли одночасно:
— Ні, ми не бачили такого знаку.
— Чудово! — говорив старий джентльмен. — А ось який знак ви бачили: невеличку, ледві помітну літеру Р та другу В, а поміж ними літеру W (все це він намалював на папірці)? Ну, що ви скажете, бачили ви такий знак?
Вони одповіли одночасно:
— Ні, не бачили, ніяких знаків не було.
Ну, тут і почалася кумедія. Зчинився крик:
— Усї вони шахраї! Давайте, вимажемо їх дьогтем!… Давайте втопимо їх!… Провезти їх вулицею на дрючку!…
