Всі кричали відразу, галас був страшенний. Нарешті адвокат скочив на стілець і крикнув:
— Панове, панове! Дайте мені сказати слово! Зостається один спосіб — викопати тіло і подивитись самим…
Усі стрепенулися, так їм це сподобалося.
— Ура! — закричала юрба і кинулася геть, але адвокат та доктор крикнули:
— Стривайте, стривайте! Заберіть із собою усіх цих чотирьох добродіїв та за одним заходом уже й хлопця, — хай вони йдуть з нами!
— Добре, а як що не знайдемо знаків, то вчинимо як схочемо з усією ватагою.
Ну, тут я добре перелякався, скажу вам. Але що робити, втікти не було ніякої змоги. Нас усіх забрано та поведено просто на кладовище, що було за півтори милі; увесь город ішов позад нас, а було ще не пізно, тільки дев'ять годин.
Як ми проходили проз наш будинок, я пожалкував, що вирядив Мері-Джен з городу, — варт би було мені тільки подати їй гасло і вона вирятувала б мене, а шахраїв виказала б.
Усі рушили густою юрбою по-над берегом, казячися, немов дикі кішки; та ще й небо облягло хмарами, блискавка спалахкувала що-хвилини, вітер похмуро шелестів листям. Такого страху, такої небезпешности мені ще
