не доводилося зазнавати за все життя. Я був немов прибитий; усе сталося зовсім инакше, ніж я сподівався: замість щоб опинитися в такому становищу, я думав, що буду спокійно дивитися на кумедію, маючи за спиною Мері-Джен, щоб обрятувати мене, як надійде прикрий час, а тепер уже ніщо не може обрятувати мене від лютої смерти, опріче якихсь татуїрованих знаків! Як що їх не знайдено буде…
Мене мучила ця думка, а тим часом не міг думати ні про що инше. На дворі все темнішало — зручна нагода втекти, але цей довготелесий парубок Гейнс так міцно вчепився в мою руку, — лекше було б утекти від Голіяфа. Він грубо тяг мене за собою: я повинен був бігти, щоб не оставатися позад його.
Дійшовши до кладовища, юрба, немов сердита річка, ринула в ворота. Як дійшли до могили, виявилося, що принесено найменше сто зайвих заступів, але ніхто не подумав узяти з собою лихтаря. Одначе почали копати при світі блискавки, пославши чоловіка до найближчої хати позичити лихтаря.
Почали роскопувати могилу; страшно темно, полив дощ, вітер завивав поміж деревами, блискавка спалахкувала все частіше та ясніше, гремів грім… Але ніхто не зважав на це, так усі були захоплені своїм ділом. Були хвилини, коли можно було побачити кожне об-
