личча в величезній юрбі, кожну грудку грязюки, яку викидано заступом з ями, потім в одну мить усе відразу зникало — темно, хоч в око стрель.
Нарешті витягли труну, почали відшрубовувати віко; я ще не бачив, щоб де так товпилися та штовхалися. Всі тиснулися наперед, силкуючися глянути хоч одним оком та ще в темряві, — це було щось страшне. Гейнс страшенно боляче стиснув мою руку, тягнучи мене за собою; здається, він зовсім забув про те, що я є на світі, йому дух захоплювало з хвилювання та з цікавосте.
Коли це блискавка освітила всю картину блискучим білим світом. Хтось крикнув:
— Богом присягаюся онде торба з грошима в його на грудях!…
Гейнс заверещав так саме, як і всі инші, пустив мою руку й кинувся дивитися на дивне диво, а я як вирвуся та як кинуся бігти темним шляхом, не озираючися, — тільки мене й бачено!..
Шлях увесь належав мені, я міг бігти вільно, принаймні, скільки можно бігти вільно в темній темряві, коли що-разу спалахкує блискавка, шумить дощ, виє вітер та гремить грім. Я тікав що-сили!
Добігши до города, я впевнився, що на вулицях нема ні душі в таку бурю, то мені й не було чого прокрадатися закутками, і я
