просто побіг по головній вулиці. Наблизившися до нашого будинку, я почав пильно дивитися. Світу не видко було, в усіх вікнах темно. Я був прикро розчарований — через віщо, сам не знаю. Коли це дивлюсь — з'явився вогник у вікні в Мері-Джен. Серце в мене забилося з радощів; але ту ж мить будинок зостався позад мене в темряві і більше не судилося мені його бачити! Гарна була дівчина, ця Мері, кращої я й не бачив!..
Опинившися далеченько від города, я почав думати, як би мені добитися до нашого острівця. На щастя, як блиснула блискавка, я побачив човен прив'язаний не ланцюгом, а тільки кодолою. Я сів у його й поплив. Острівець був страшенно далеко, мало не серед річки, але я не гаяв часу і як нарешті пристав до плита, то так утомився, що ладен був зараз же лягти й відпочити, як би це було можливо. Але я цього не зробив; стрибнувши на плит, я скрикнув:
— Виходь швидче, Джіме, одпливай! Хвала Богові, ми їх збулися.
Джім вискочив із шатра й кинувся до мене з обіймами; але глянувши на його при світі блискавки, я так і похолов: я зовсім забув, що він тепер король Лірі в той же час утоплений араб. Я відсахнувся з переляку і впав у воду. Але Джім зараз же мене витяг і почав обнімати та цілувати. Дуже вже він ра-
