дий був, що я вернувся та що ми збулися обох шахраїв. Але я спинив його:
— Згодом, згодом, Джіме! Ще встигнемо націлуватися. Швидче одпливай та й у дорогу!
Не минуло й двох хвилин, як ми вже посувалися за водою. Як любо було почувати себе вільним і незалежним серед величезної річки, знати, що ніхто не має права більше вами замишляти. Я не міг удержатися, щоб не підстрибнути кілька разів з радощів; але підстрибнувши втретє, я почув, як плещуть весла. Я затаїв духа; коли це блиснула блискавка, дивлюсь — наші злочинці тут як святі! Вже пристає човен! Обидва — і король, і герцог!
Я відразу перестав крутитися та так і присів на дошки, ледве здержуючися, щоб не заревти з горя.
Король прискочив до мене ухопив за в'язи та й почав трусити.
— Ага! Ти хотів утекти від нас? Собача!… Що, надокучило наше товариство?
— Ні, ваша величність, — белькотав я, — зовсім не надокучило. Облиште, будьте ласкаві, ваша величність!
— Ото ж! Кажи зараз, що́ ти вигадав, а то всі кишки з тебе вимотаю!
