— Слово чести, я все роскажу… як це сталося, ваша величність. Чоловік, що вів мене за руку, був дуже ласкавий до мене, все казав, що в його торік умер хлопчик, мало не такий завбільшки, як і я, і що йому жалко бачити мене в такій небезпешній оказії. А як усі переполохалися, знайшовши злото, та кинулися до труни, він пустив мою руку: „Тепер, — каже, — біжи, не оглядаючись, а то повісять тебе“. Я й побіг. Я рішив, що мені нема чого більше там зоставатися, все одно помогти я не можу. Та й не хотілося, щоб мене повішено, коли можно втекти. От я й біг, скільки сили, аж поки знайшов човен; добившися сюди, звелів Джімові поспішатися, а то мене піймають та повісять. Я боявся, шо вас та герцога немає вже на світі і страшенно сумував, та й Джім. А потім ми страшенно зраділи, як вас побачили, — от спитайтеся в Джіма.
Джім посвідчив, що я кажу правду, але король звелів йому замовкнути.
— Дуже скидається на правду, ще б пак!.. буркнув він і знов почав мене трусити, нахваляючися, що втопить, але герцог спинив його:
— Облиш хлопця, старий ідіоте! Хиба ти сам зробив би инакше? Адже ти не роспитувався про його, як вирвався од їх. Принаймні я щось не пам'ятаю.
