радий, як король не вернувся опівдні — все таки якась одміна, а може нарешті й повна одміна становища. І от ми з герцогом пішли в город шукати короля. Після довгої шуканини ми нарешті знайшли його п'яного десь у задній комірчині в якомусь маненькому брудному шиночку. Ціла купа волоцюг дратували його глузуючи, а він лаявся та нахвалявся, скільки сили, але такий був п'яний, аж валющий, то й не міг нічого поробити з своїми ворогами. Герцог налаяв його старим дурнем, король огризнувся й обидва счепилися навкулачки, а я втік і полетів стрімголов до берега, мов дика коза. Я зрозумів, що треба користуватися з випадку. Тепер уже не скоро вони нас побачуть — мене та Джіма. Прибіг я до плита, ледві дихаючи, але радісний та щасливий.
— Джіме, рушай, тепер ми справді їх збулися.
Відповіді не було, ніхто не вийшов із халабуди мені назустріч, — Джім зник.
Я крикнув, скільки сили, ще та ще раз… Побіг лісом в один бік, потім у другий, гукаючи та кличучи його, але все даремно — не було мого старого Джіма. Тоді я сів і заплакав з одчаю… Але скоро я знову вийшов на шлях, силкуючись обміркувати, як краще зробити. Тут я зустрів якогось хлопця і спитався в його, чи не бачив він такого чудного
