— Усе гаразд. Я сам бачив оповістку. Там негра описано немов на портреті. І плантацію названо, звідки він утік, десь біля Нового Орлеану. Ні, вже вибачайте, тут діло певне. Нікому не може бути клопоту; я готовий ручитися. Слухай, дай-но мені тютюнцю пожувати…
Тютюну в мене не було і ми розійшлися. Я вернувся на плит, заліз у халабуду та й почав обмірковувати. Але нічого не міг надумати путнього. Думав я, думав, аж поки голова заболіла, а все не міг вигамати, як запобігти лихові. Після такої довгої мандрівки, після всього, що ми зробили за-для цих шахраїв, тепер усе загинуло, все зруйновано. В їх стало нахабности зробити з Джімом так гидко й віддати його в рабство на все життя, та ще й на чужині, за яких сорок гидких долларів!
Спершу мені спало на думку, що тисячу разів було б краще за-для Джіма зостатися невільником дома, там, де вся його сем'я, коли вже йому судилося бути в неволі. Чи не написати мені листа до Тома Сойєра й попрохати його сказати панні Ватсон, де Джім. Але зараз же я облишив цю думку з двох причин. Найсамперед — хазяйка буде обурена його невдячністю — як він посмів утекти від неї — і за кару продасть його кудись далеко; а як що навіть і не продасть, то кожен, звіс-
