ми через його натерпілись лиха? Побачивши, що плит поплив, а ми опинилися немов раки на мілині, ми зважилися ще раз спробувати щастя з „Камелеопардом“. З того часу я й тиняюся. В горлі в мене пересохло, немов у порохівниці. А де твої десять центів? Давай лиш їх сюди!
Грошей у мене було досить і я не сперечаючися дав йому десять центів, тільки просив купити за їх щось попоїсти й поділитися зо мною, бо більше в мене грошей немає ні шеляга, а я ще й кришки не їв з учора.
Він помовчав, потім одразу насипався на мене:
— А що, цей негр зрадить нас — як та думаєш? Нехай тільки насмілиться, ми його одлатаємо!
— Як же він може зрадити? Адже він утік!
— Ні, той старий дурень продав його і зо мною навіть не поділився, — усі гроші пропив…
— Продав? — скрикнув я та й почав плакати. — Адже це був мій власний негр, то й гроші мої! Де ж він? Куди подіто мого негра?
— Годі, негра ти не вернеш, даремно ти розрюмався. Слухай, хлопче — невже ти зважився б ізрадити нас? Дурнем я буду, як що звірюся тобі… Ну, а як що ти насмілишся нашкодити…
Він спинився і, їй-бо, я ще ніколи не бачив його таким гидким, як у цю хвилину. Я все стогнав та журився.
