— Боже милосердний! Нікого не вдарило?
— Ні, ма-м, тільки негра вбило.
— Ну, це ще хвала Богові, а то буває, що й людей убиває! Он перед двома роками, на Різдво, твій дядько Сайлас їхав з Нового Орлеану старим пароходом Лалла-Рук; там теж щось розірвалося в машині і скалічило чоловіка. Здається, він потім умер. Він був баптист. Твій дядько Сайлас знав у Батон-Ружі одну сем'ю, що була дуже добре знайома з його родичами… Еге, тепер згадую, — він справді вмер. У його почалася гангрена і треба було йому одрізувати. Але це його не обрятувало. Він увесь посинів і вмер, сподіваючися воскреснути в новому житті. Кажуть, цікаво було на його подивитися. А чи знаєш? — твій дядько що-дня їздив у город по тебе і сьогодні пішов, — я жду його що-хвилини. Одначе ти повинен був зустріти його: такий підстаркуватий мущина з…
— Ні, я нікого не бачив, тьотю Саллі. Парохід пристав саме вдосвіта. Я зоставив свій багаж на барці, а сам пішов блукати городом та біля города, щоб скоротити час та не прийти сюди вдосвіта. От і сталося, що я прийшов з другого боку.
— Кому ж ти віддав свій багаж до схову?
— Та нікому.
— Ах, дитино! Вкрадуть же!
— Не думаю, — я його добре сховав.
