не можу вигадати і, по правді сказати, я боюся страшенно… Навіть надії нема діждатися його сьогодня! Він не міг зо мною розминутися. Саллі, це щось страшне, просто щось страшне! Щось трапилося з пароходом, непевне!
— Ах, Сайласе!.. Глянь туди на шлях!.. так ніби йде хтось.
Він кинувся до вікна, що було в головах, у ліжка, і це дало добродійці Фельпс випадок, якого вона дожидалася. Вона швидко нахилилася, виштовхала мене з-за ліжка і я вийшов насеред хати, а як старий одвернувся од вікна, вона стояла, широко всміхаючися, а я біля неї збентежений, тихенький, увесь укритий потом. Старий джентльмен витріщив на мене очі.
— А то хто? — спитався він.
— А як ти думаєш, — хто?
— Не в'являю собі!..
— Том Сойєр?
Їй-бо, я мало не пішов з дива крізь землю!.. Але тут уже не час було міркувати, старий схопив мене за руки та й почав трусити, трусити не перестаючи, а господиня так і стрибала навкруг нас нас, плачучи та сміючись з радощів. Почалося роспитування про Сіда, про Мері та про всіх Томових.
Але все таки їхня радість була ніщо, як що рівняти до моєї. Я немов на світ божий
