знову народився, — такий я був щасливий, довідавшися нарешті, хто я. Промучено мене зо дві години, я встиг наговорити їм сім мішків гречаної вовни про свою сем'ю, се б то про Томову сем'ю, цілу торбу всяких пригод та небулиць. Я вияснив також, як у нас розірвався ціліндр у тому місці, де впадає Біла річка, та як ми три дні його лагодили. Усе це росказано було так доладу, що вони всьому повірили.
Тепер я почував себе з одного боку дуже гарно, а з другого досить ніяково. Правда, зробитися Томом Сойєром мені було, дуже лехко та до вподоби, одначе тільки до деякого часу. Скоро я почув, як шумить парохід, що йшов проз нас униз за водою і в мене майнула думка, — а що коли Том Сойєр приїхав уже пароходом? Що, як він зараз увійде сюди й гукне мене на ім'я, перше ніж я встигну показати йому, що треба мовчати? Ні, це не добре, я зовсім цього не хочу. Треба зараз же піти шляхом та й перестріти його. От я й сказав господарям що поїду по багаж. Старий хотів провести мене, але я просив його не турбуватися, сказавши, що конем я сам умію правити.
Я сів у возик і поїхав у город. Уже на половині дороги, дивлюсь, їде мені на зуст-
