річ другий возик, а в йому сидить — Том Сойєр! Я зупинив коня, підождав, поки він під'їде до мене і крикнув: „Стій!“ Він і зупинився, роззявивши рота, та так і скам'янів; потім ковтнув разів зо два, зо три, так немов у його в горлі пересохло, і нарешті промовив:
— Я, здається, ніколи не робив тобі зла! Ти це сам знаєш… чого ж ти прийшов з того світу лякати мене?
— Я зовсім не прийшов з того світу, я навіть і не вмірав! — одповів я.
Почувши мій голос, він трохи підбадьорився, але все ще не міг заспокоїтися.
— Не дури мені голови, будь ласкав! Слово чести, що ти не дух?
— Слово чести — ні!
— Так як же, — не розумію… Адже тебе вбито?
— І не думав мене ніхто вбивати: це я їх одурив!.. Сідай сюди, помацай мене, коли не віриш.
Він торкнувся до мене і це його впевнило; він так зрадів мені, що не знав, що й робити з радощів. Звісно, він зараз же забажав довідатися про все, як і що, — адже це не мала пригода та таємнича яка! Звісно, його брала цікавість. Але я сказав, що поки не буду про це починати розмови, звелів його візникові підождати, а сам од'їхав далі з Томом і росказав йому, в якому я опинився становищу. Що мені тепер робити?
