— Дай подумати хвилинку, — відповів він, — а може що-небудь і вигадаю! — Нарешті він каже:
— Добре, тепер я знаю, що робити. Візьми мій куфер у свою бричку, так немов він твій власний, та гляди, забарися трохи, їдь тихше, щоб приїхати туди не раніше, ніж треба, а я вернуся до міста та звідти знов приїду, щоб приїхати на ферму на півгодини пізніше за тебе. Спершу удай, ніби мене не знаєш.
— Добре, — сказав я, — тільки стривай, єсть іще дещо і цього ніхто не знає, опріче мене. Там єсть негр, якого я хочу викрасти з неволі, — звуть його Джім, — Джім старої панни Ватсон.
— Як! — скрикнув він, — Джім тут!.
Він знову замислився.
— Я знаю, що ти мені відповіси, — казав я далі. — Ти скажеш, що це низький, гидкий учинок, але що ж із цього, — такий уже я є! Я постановив неодмінно викрасти його, через це прошу тебе мовчати та не перешкожати мені. Згожуєшся?
Очі в його так і засвітилися з радощів.
— Я допоможу тобі викрасти Джіма! — скрикнув він.
Я був уражений!.. Немов у мене хтось стрельнув над вухом… Таких дивних річей я ще не чував, — признаюся, після цього Том досить затратив у моїх очах. Мені навіть не
