вірилося, щоб це була правда. Том Сойєр краде негрів!
— Дурниця!.. Ти шуткуєш!
— Зовсім не шуткую!
— Ну, добре, у всякому разі, шуткуєш ти, чи ні, а як почуєш щось про негра-втікача, не забудь, що ти нічого про його не знаєш і я теж.
Ми перенесли куфер до моєї брички. Том поїхав своєю дорогою, а я своєю. Ну, звісно, я зовсім забув, що мені треба їхати тихо і приїхав додому далеко швидче, ніж треба було, як що зважити простір між фермою та городом. Старий фермер саме стояв на порозі.
— Скажіть, будьте ласкаві, — скрикнув він, — це дивно! Хто б міг подумати, що ця кобила здатна на такий подвиг! А ми й не знали, що вона така моторна. І навіть мила нема ні трошечки… Надзвичайно!.. Тепер я не візьму і ста доларів за конячку, слово чести — не візьму! А був час, коли я ладен був збути її за п'ятнадцять, думаючи, що вона більше й не варта.
От усе, що він сказав. Це був надзвичайно добрий, простодушний дідок, — я такого ще й не бачив. Та й не мудро: адже він був фермером і проповідником — усе вкупі: у його була невеличка рублена церква за плантацією. Він збудував її власним коштом. У тому ж будинку була й школа. Він ніколи не
