далі, за три милі звідси. Але нічого, заходь до нас!
Том озирнувся на шлях і сказав: „Пізно занадто, візник уже зник.“
— Еге, він поїхав, сину мій, а ти увіходь та пообідаєш із нами; потім ми звелимо запрягти конячку й довеземо тебе до Нікольса.
— О, я не хочу вас турбувати, мені сором… я й пішки дійду.
— Ми цього ні за що не дозволимо. У нас на півдні так не роблять. Увіходь же, будь ласкав!
— Неодмінно, — додала тьотя Саллі, — за-для нас це зовсім не важко, ні трішечки. Ти повинен зостатися. Адже тут далеко, аж три милі шляхом по пилу. Та й потім, я вже звеліла поставити тобі тарілки, ти нас образиш. Увіходь, не соромся — будь так, як дома.
Том подякував дуже звичайно, і нарешті допрохалися, щоб він увійшов. Він вияснив, що приїхав із Гіксвіллю в штаті Огайо, а звуть його Віллям Томпсон, — сказавши це, він знову вклонився і почав базікати, вигадуючи всяку всячину про Гіксвілль та про його городян, а я починав уже трохи турбуватися та силкувався додуматися, яким способом це все допоможе мені виплутатися з лиха? Коли це відразу він нахилився та й цмокнув тьотю Саллі просто в губи, потім спокійненько сів знову на своє місце, базікаючи далі, немов
