нічого й не трапилося. Але тьотя Саллі схопилася, мов опечена, витерла собі губи долонею й крикнула:
— Ах ти, нахабне собача!
Він удав, що ніби ображений.
— Я дивуюся вам, пані…
— Ти див… за кого ж ти мене вважаєш? Що це значить? Як ти смів цілувати мене?
— Нічого не значить, — промовив він покірно, — я не мав нічого поганого на думці. Я… я думав, що вам це сподобається?
— Ах ти ж дурню! — вона схопила веретено і ледве вдержалася, щоб не вдарити Тома. — Звідки ж ти взяв, що мені це сподобається?
— Їй-бо, не знаю. Тільки мені сказано, що ви зрадієте…
— Той, хто сказав тобі таку дурниню, божевільний! Зроду не чула нічого такого! Хто сказав?
— Та всі говорили, добродійко.
Більше вона не могла стерпіти: з очей у неї сипались искри, пальці скривилися, немов вона збірался видряпати йому очі. — Хто такі „всі“? скрикнула вона. — Мабуть якісь йолопи! Швидче кажи — хто?
Він устав і збентежено м'яв у руках свого бриля.
— Мені дуже жалко, я, їй-бо, не думав… Мені всі говорили це саме, всі без винятку. Звеліли вас поцілувати і сказали, що ви бу-
