дете раді. Дуже шкодую, добродійко, що так сталося і більше не буду, їй-бо, не буду!..
— Чуєте — він не буде, не буде! Ще б пак!
— Ні, слово чести, ніколи більше не буду цілуватися з вами, аж поки ви сами попросите.
— Щоб я тебе просила?! Ну, признаюся, я зроду не бачила такої нахабности! Цього від мене не діждешся, хоч би тобі довелося прожити стільки, як Маѳусаїлові.
— Ну, це мене дуже дивує, — сказав він. — Просто не можу зрозуміти, що це таке. Мені всі казали, що ви зрадієте — я й повірив. Але… — він озирнувся навкруги, немов шукав прихильного погляду, — очі його спинилися на старому джентльменові, до його він і вдався.
— Хиба ви не думали, що це їй сподобається, як я її поцілую?
— Ні, не знаю… ні, я… я, здається, цього не думав.
Том повернувся до мене й сказав:
— Томе, хиба ти не думав, що тьотя Саллі обніме мене й скаже: „А! Сід Сойєр!“
— Господи! — скрикнула вона, перепиняючи його й кидаючися до його, — ах ти ж безсоромний! Ну, чи можна ж так людей дурити! — і вона кинулась його обнімати, але тепер уже він одштовхнув її.
— Ні, тепер я сам не хочу, поки ви не попросите в мене дозволу…
