хвала Богові, страва не встигла прохолонути.
По обіді почалися розмови без кінця; ми з Томом увесь час нашорошували вуха, але даремно: ніхто ні слова не сказав про негра втікача, а ми боялися сами роспитуватися. Увечері за вечерею один з маненьких хлопчиків спитався:
— Тату, чи можна мені з Томом та з Сідом піти подивитися на виставу.
— Ні, — відповів старий, — я думаю, що не буде ніякої вистави, а як би вона й була, то я не дозволю вам іти. Негр-утікач росказав Бертонові та мені, що це таке, ця скандальна вистава, а Бертон обіцяв росказати иншим, то я думаю, що вони ще раніше виженуть з города цих нахабних волоцюг.
Так і є — сталося! але я в цьому не був винен. Ми з Томом повинні були спати в одній хаті, на одному ліжкові. Вигадавши, ніби ми втомилися, ми сказали господарям на добраніч та й пішли спати зараз же по вечері, а потім вилізли з вікна, дряпаючись по громозводові. Я не думав, щоб хтось міг перестерегти короля з герцогом, то коли я не поспішуся й не перестережу їх про те, яка їм погрожує небезпешність, вони напевне вскочуть у халепу.
По дорозі Том оповів мені про все, що трапилося без мене; як усі думали, що мене зарізано, як скоро зник батько й не вертався
