— Ну, тепер усе гаразд! — скрикнув він. — Ми підкопаємось. Це візьме з тиждень.
Ми вернулися додому. Я пройшов задніми дверима. Мені треба було тільки потягти за ремінець з волячої шкури, що був замісць клямки. Двері тут не замикалися, але Томові здалося це не дуже романично; він неодмінно хотів улізти в вікно громозводом. Але спробувавши видряпатися разів зо три і падаючи що-разу (в-останнє він мало не рострощив собі голови), він нарешті зважився облишити цю штуку. Але відпочивши трошки, він спробував знову, і цього разу йому пощастило виконати подвиг.
Другого дня ми встали вдосвіта і найсамперед пішли до негритянських хаток полащити собак та заприятелювати з тим негром, що носив обід Джімові, як що це справді був Джім. Негри саме поснідали і збіралися на поле. Джімів негр положив у бляшану миску м'яса та всякої всячини. В той час, як инші виходили, з будинку принесено ключ.
У цього негра було простодушне, нерозумне обличча. Кучеряве волосся в його поділене було на пасмечка і кожне пасмечко перев'язано ниткою. Це на те, щоб одігнати злого духа. Він оповідав, що відьми страшенно докучають йому ночами, виробляють з ним дивні штуки. Він раз-у-раз чує якісь дивовижні слова, галас; ніколи ще зроду
