— Не думаю… звідки ти це взяв?
— Та як же! Тільки що він крикнув, що знає вас!
Том удав, що не стямиться з дива.
— Одначе, це цікаво! Хто кричав? коли? що він крикнув? — вдаючися до мене, зовсім спокійно спитався він. — Ти чув що-небудь?
Звісно, мені зоставалося тільки сказати: „Ні, нічого не чув!“
Том повернувся до Джіма й подивився на його немов бачить його вперше за життя.
— Ти кричав?
— І не думав, добродію, — відповів Джім, — я нічого не казав.
— Ні слова?
— Ні одного слова.
— Бачив ти нас коли-небудь перше?
— Ні, добродію, принаймні, не пам'ятаю.
Том глянув на негра, що стояв засоромлений та збентежений, і промовив суворо:
— Що тобі сталося? Звідки ти вигадав, що хтось кричав?
— Ах, це все кляті відьми, добродію! От завсігди так… на смерть мене лякають. Бога ради ви нікому не росказуйте, старий містер Сайлас лаятиме, — він каже, що нема ніяких відьом! Шкода, що його тут не було, почув би я, що̀б він тоді сказав. Цього разу довелось би повірити!
Том заспокоїв його, що ми нікому не ска-
