жемо, та ще й дав йому десять центів, щоб він купив собі ще ниток перев'язувати волосся пасмами. Кинувши погордливий погляд на Джіма, він додав:
— Дивуюся, як це дядько не звелить зараз повісити цього парубка!.. Як би я піймав негра, настільки невдячного, що втік від свого хазяїна, я б йому не подарував: зараз же почепив би на шибеницю! — А поки негр повернувся до дверей глянути на монету та прикусити її, щоб довідатися, чи вона не хвальшована, Том устиг сказати пошепки Джимові:
— Гляди, не показуй, що нас знаєш. А як що почуєш, що тут скребуться та копають уночі, то знай, що це ми хочемо визволити тебе.
Джім устиг тільки схопити кожного з нас за руку та швидко стиснути; зараз же вернувся негр і ми обіцяли прийти сюди ще раз, як що негр дозволить. Той згодився залюбки, надто, що тут темно, а відьми мучать його особливо в темряві й тоді йому добре, щоб тут були ще люде.
Зоставалася ще година до снідання і ми поки пішли в ліс. Том казав, що неодмінно треба добути щось таке, що б світило, щоб ми могли копати не в темряві, — лихтарь за-
