надто ясний, можуть догадатися! Найкраще набрати спорохнявілого дерева, що світиться в темряві, — у нас його звуть вогниками. От ми й назбірали цілий оберемок вогників, сховали їх у високу траву, а сами сіли відпочити.
— Як то прикро — сказав Том, — що все складається занадто вже просто та немудро. Нам страшенно важко вигадати хоч трохи складний план. Немає сторожі, що ми могли б підкупити, а тим часом сторожа хоч яка повинна бути. Немає навіть собаки, якому ми могли б дати такого зілля, щоб він заснув. Та ще й Джіма приковано просто за ногу ланцюгом на десять футів завдовшки до ніжки з ліжка: треба тільки підняти ліжко та й зняти ланцюг… Ну, вже цей дядько Сайлас! Усім він вірить — доручає ключ дурному негрові й нікому не велить за їм доглядатися. Джім давно б уже міг сам вилізти в віконце, тільки йому не зовсім добре було б мандрувати з таким довгим ланцюгом на нозі. От горе, Геку! Такого нерозумного становища я ще не бачив! Самому доводиться вигадувати труднації та перешкоди. Візьмемо, наприклад, хоч би цей лихтарь. Як що обміркувати спокійно, то ми просто повинні вдати ніби лихтарь річ небезпешна. Їй-бо, ми могли б, працюючи, засвітити смоляники — й то не було б небезпешно… Ах, до речі, треба добути щось, щоб змайструвати пилку.
