— Як що робитеме? Сховає собі в ліжко, хиба не можна? Всі без винятку так роблять, і йому треба, Геку. Ти ніколи не хочеш робити діла по людському, так як годиться. Завсігди тобі треба вигадувати щось нове. Як би навіть йому й не треба було драбини, то що ж із того? Вона зостанеться в його на ліжкові після того, як він утече, як доказ. А ти думаєш, їм не треба буде доказів? Звісно, треба буде… І ти не хочеш їм зоставити їх? Гарно було б, нема що сказати!
— Добре! — сказав я. — Як що це вже так годиться, то хай буде так: дамо йому драбину. Я не бажаю ламати звичаїв. Але ось у чому сила, Томе: як що ми подеремо свої простирала, щоб зробити Джімові драбину, нам неминуче впаде от тьоті Саллі. Тепер же, як що обміркувати добре, то драбина з оріхової кори нічого нам не коштуватиме і нікому не зробить шкоди, а її так саме можно запекти в пирозі і сховати в солом'яний матрац, цілком як і ганчіряну драбину. Що ж до Джіма, то він у цьому недосвідчений, задля його добра буде й така…
— Дурниця, Геку, на твоєму місці я б мовчав. Адже ти цілковитий невіглас. Ну, хто ж чував, щоб коли-небудь в'язні злазили по такій драбині з кори? Та це просто кумедія!
— Добре, Томе, роби, як знаєш; але тільки я тобі раджу — дозволь мені краще зняти
