простирало з тії вірьовки, де сохне білізна.
На це він згодився. Тут знову в його з'явилася нова думка.
— До речі, візьми й сорочку!
— Нащо ж сорочку, Томе?
— А на те, щоб Джім писав на їй свого щоденника.
— Щоденнику? Боже мій, та ж Джім і писати не вміє.
— Скажемо, що не вміє, Ну, то що ж із того? Він може робити знаки на сорочці. Ми зробимо йому перо з старої олив'яної ложки, або з шматочка старого обруча з кухви.
— Чи не краще витягти перо в гуски? І швидче, й зручніше.
— Ну, де ж видано, щоб у в'язнів бігали гуси круг тюремної башти? Дурню ти всесвітній! Вони завсігди роблять собі пера з якого-небудь дуже твердого міцного матеріялу, наприклад, із старого мідяного посвішника, чи з чого иншого, що потрапить їм до рук. А щоб загострити перо, їм треба багато часу, ціли тиждні і навіть місяці, бо доводиться все терти його об стіну; але вони ні за що й не писали б гусячим пером, як би воно в їх було. Це не по закону.
— Аз чого вони чорнило роблять?
— Дехто робить із залізної іржі, розведеної слізьми; але це все здебільшого люде малосилі та жінки. Герої ж замісць чорнила
