— Візьми вже три, — завважив він. — 3 одного ми зробимо пилку.
— Томе, чи не зроблю я неделікатно та проти звичаю, як що пораджу ось що: адже єсть стара іржава пилка он там за хлівчиком, під діжкою з водою…
Обличча Томове стало сумне-сумне.
— Ні, — сказав він, — тебе ніколи нічого не навчиш, Геку! Нема чого й силкуватися. Іди краще тягни ножі, та гляди не забудь — три!
Я зробив, що мені було звелено.
Увечері, діждавшися, як усі в будинкові полягали спати, ми спустилися вниз по громозводові, замкнулися в будівельці за хлівчиком і взялися до роботи. Найсамперед ми відсунули ввесь мотлох набік і визволили з-під його місцину в чотирі чи п'ять футів біля найголовнішої підвалини. Том думав, що ми тепер саме проти Джімового ліжка, під його й треба підкопуватися, і як усе скінчиться, то нічого не буде помітно, бо ковдра висить мало не до долівки, і треба її підняти, щоб бачити дірку. Копали ми, копали ножами мало не до півночі, потомилися як собаки, понатружували собі пухирі на руках і все ж мало зробили.
— Ну, Томе, так ми може будемо панька-
