в недільній школі — мені все одно, як це зробити, аби було зроблено. Мені треба негра або треба кавуна, або треба книжку — от і все. І як що сапою найзручніше роздобути негра, або кавун, або книжку, то я її вживу, не довго думаючи. А що там подумають твої авторитети — мені начхати!
— Еге! — відповів він. — У такому випадку може справді дозволяється копати сапою і вдати, що це ніж. Як би не така оказія, я б ні защо не дозволив ламати звичаю. Тобі то ще можно простити, як би ти копав сапою, навіть не вдаючи, що це ніж, бо ти нічого не розумієш, а мені не годиться, — адже я дещо тямлю. А ну, дай мені ножа!
Біля його лежав його власний ніж, але я подав йому свій. Він швиргонув його набік і сказав знову:
— Подай мені ножа! Розумієш — ножа!
Я не знав, що мені робити; потім одразу зрозумів, понишпорив у купі старого струменту, витяг сапу й подав йому. Він узяв її й почав копати мовчки.
Ну, от який чудний! Завсігди обстоює за принціп!
Я теж узяв лопату й ми почали працювати вдвох, — аж грудки летіли. Так робили з півгодини, більше в нас не стало сили. За те все ж викопали досить велику яму. Як я зліз до себе нагору й визирнув у вікно, — ди-
