влюсь, аж Том з усії сили силкується видряпатися по громозводові. Але йому не щастить з хворими руками. Нарешті йому терпець увірвався.
— Ні, — каже, — нема чого й силкуватися: не можу. Як ти думаєш, що мені робити — чи не вигадаєш ти чого?
— Еге, — кажу, — тільки боюся, що це знову не по закону. Зійди на гору по східцях і вдай, ніби це громозвід.
Він послухався моєї поради.
Другого дня Том потяг з будинку олив'яну ложку та мідяний свічник, щоб наробити пер Джімові. Та ще забрав шість лойових свічок, а я пішов блукати навкруг негритянських хаток, та скористувавшися з зручного випадку, поцупив три бляшаних тарілки. Том сказав, що цього мало; але я відповів йому, що ніхто не побачить тарілок, які викидатиме Джім, бо вони потраплять або в собачу будку, або в кропиву під віконцем, то ми й оддамо йому їх назад, а він могтиме вжити їх ще раз. Том заспокоївся.
— Тепер треба подумати про те, як віддати ці речі Джімові, — сказав він.
— Передамо їх у той прохід, що копаємо, — сказав я.
Він сердито глянув на мене і пробубонів, що се дурниця. Нарешті він сказав, що ви-
