через те час минав за-для нас дуже приємно; потім ми пролізли назад через прохід і вернулися додому на ліжко. Руки в нас мали такий нещасний вигляд, немов їх хто пожував. Том був у чудовому настрої. Він говорив мені, що кращої забавки ще зроду не бачив: як би можна було, він затяг би її на все наше життя і вже нашим дітям доручив би визволити Джіма, бо він певен, що сам Джім скоро знайде в цьому смак, як трошки звикне. Таким чином можно було б затягти справу років на вісімдесять, — от так весело! Та й до того ж усі ми вславились би навіки — всі, хто брав би участь у цьому чудовому ділі.
Вранці ми роспиляли мідяний посвішник на маненькі шматочки і Том положив їх собі в кишеню вкупі з олив'яною ложкою. Потім ми пішли до негрів у халупку і в той час, як Нат одвернувся, Том устромив шматок посвішника в житний хліб, що приготовано було за-для Джіма, і ми зараз же пішли слідком за Натом подивитися, як із цим пощастить. Пощастило прегарно: тільки Джім хотів одкусити хліба, так зараз мало не поламав собі всіх зубів — краще не могло статися! Том каже це саме. Джім навіть не показав, що він здивувався; вийшло так, ніби це випадково трапився йому камінець, звісно, як це часто трапляється в хлібові. Але після цього він уже нічого не кусав просто, а спершу штрикав
