виделкою в їжу в двох, або в трьох місцях.
У той час, як ми стояли там у півтемряві, — дивимось, аж вилазить відразу двоє собак з-під Джімового ліжка, за їми ще та ще собаки, аж поки їх налізло в хлівчик одинадцятеро! Ах, яка прикрість! Ми зовсім забули замкнути двері в халабудці за хлівчиком. Негр Нат тільки скрикнув: „Домовики!“ та як кинеться додолу, як почне стогнати, так немов він уже вмірає. Том одчинив двері навстяж, викинув у двір шматок м'яса, що принесено було Джімові, собаки кинулися на здобич, а за їми вискочив Том, зачинив за собою двері, — я знав, що він замкне й другі двері. Ми взялися за негра, вимовляли йому, пестили його, умовляли, роспитувались — невже йому знову щось здалося. Він підвівся, перелякано озираючись.
— Паничу Сіде, ви знову скажете, що я дурень… але їй-бо ж я бачив милійон собак, чи чортів, не знаю вже кого, ось зараз їх бачив. Мало того, паничу Сіде, я їх почував, я почував їх, добродію: вони всі перестрибували через мене!.. Хотів би я доторкнутися рукою до цих чортів тільки один раз, більше мені не треба! Але ще краще, як би вони зовсім мене не займали!
— Добре, я скажу тобі, що я вигадав. Чого вони залізли сюди саме тоді, як негр-утікач снідав? А того, що вони голодні, — ось че-
