кали в їй дірки, залізли в погріб і набрали повну миску борошна; потім пішли снідати; по дорозі ми підняли два гвіздки. Том сказав, що ними в'язень дуже зручно може надряпати своє ім'я та історію своїх стражданнів на стінах у тюрмі; от ми й засунули один гвіздок у кишеню в тітчиному попередникові, що висів тут же на стільці, а другий положили за стрічку на дядьковому брилі, що лежав на столі, бо ми чули від дітей, що тато та мама лагодяться сьогодні одвідати негра-втікача. Як дядько прийшов до столу, Том нишком положив йому олив'яну лежку в кишеню в куцині. Тьотя Саллі ще не приходила, нам довелося підождати її трохи.
Нарешті вона прийшла — червона, сердита, схвильована; однією рукою вона взялася наливати кофе, а другою навмання лускати дітей по головах.
— Вже я шукала-шукала по всіх кутках, — скрикнула вона, — просто диво! Ну, де могла дітися твоя друга сорочка!
У мене так і похололо серце, навіть усе в середині перевернулося зо страху, а тут іще тверда шкоринка з хліба зачепилась у горлі, по дорозі зустрілася з кашлем, вискочила з рота, перелетіла через стіл і потрапила одному з дитинчат у око — воно скривилося, немов чірвак на вулиці, та й почало страшенно ревти, цілком як червоношкурий індієць.
