Дивлюся, аж Том увесь посинів з напруги; одно слово, щось із хвилину ми були в такому становищу, що боронь Боже! Але потім усе знову наладналося — ця несподіванка так нас налякала!
— Дивно, — відповів дядько Сайлас, — просто не зрозумію! Я чудово пам'ятаю, що взяв білу, як скидав чорну…
— Як же инакше, адже в тебе иншої нема, опріче тієї що на тобі! Чуєте, що він базікає? Я сама знаю, що ти скинув її, бо вчора ще вона висіла на вірьовці — я сама бачила, на власні очі! А тепер зникла, от і все! А тобі доведеться надіти червону теплу фанелеву, поки я зберуся та пошию нову! Це вже буде третя сорочка за ці два роки! Просто не настачишся на тебе! Ну, й що ти з ними коїш — просто зрозуміти не можу! В твої роки міг би, здається, хоч трохи берегти свою білизну…
— Знаю, Саллі, знаю, — я й силкуюся берегти… Тільки їй бо, я тут зовсім не винен. Ти знаєш, адже я їх не бачу і нічого не маю з ними спільного, поки вони не на мені. Здається, я ще ні разу не загубив сорочки з тіла.
— Ну, звісно, не загубив, бо не міг, а як би міг, то вже неодмінно примудрувався б. А знаєш, адже не сама сорочка зникла, ще й ложки не стає. Було десять ложок, а тепер їх тільки дев'ять. Ну, нехай сорочку теля по-
