тягло, а вже ложку, думаю, воно ніяк не могло взяти. Це певне.
— Що ж іще зникло, Саллі?
— Шестеро свічок зникло, ось що. Пацюки могли затягти свічки, — мабуть вони так і зробили. Дивуюсь, як вони не затягли ще цілого будинку. А ти все лагодишся позатикати нірки, та й не затикаєш. Дурні вони будуть, як що не повлазять до тебе в тарілку, Сайласе, — адже ти їх і не помітиш. Маю надію, що ти не будеш запевняти, ніби то пацюки затягли ложку…
— Твоя правда, Саллі, я винен. Каюсь… Завтра ж позатикаю нірки…
— Ну, та чого? Я б не поспішалася, можна одсунути аж до того року… Матільдо-Анджеліно-Арамінто Фельпс!…
Знову лусь по голові, і дитина швидко витягає руку з сахарниці. В цю мить негритянка з'являється на ґанку та й каже:
— Пані, а в нас простирало десь ділося…
— Простирало десь ділося? А Боже!
— Сьогодні ж позатикаю дірки!.. Їй-бо, сьогодні ж! — каже дядько Сайлас із жалем.
— Ах, мовчи ти, будь ласкав! Чи не думаєш ти, що пацюки потягли простирало? Де ж воно ділося, Лізо?
— Бог його знає, пані, просто не зрозумію! Вчора ще висіло на вірьовці, а тепер і нема.
— Ну, здається, страшний суд починається.
