блія лежить там, де я її читав, то, значить, я не клав її в кишеню. Це й буде доводом, що я положив Біблію на стіл, а замісць неї сунув ложку…
— Ах, одчепись ти Бога ради! Ідіть ви всі геть звідси й не смійте підходити до мене близько, аж поки я заспокоюся!
Я зрадів цьому наказові. Здається, як би я був мертвий, то й тоді б схопився і втік. Проходячи через вітальню, ми бачили як старий узяв свого бриля. В цей час гвіздок випав з-за стрічки. Він підняв його, положив на камін, не кажучи й слова, і вийшов. Том подивився на його, згадав про ложку і сказав:
— Ні, ми більше не будемо передавати через його, на його не можна звіритися. У всякому разі він зробив нам добру послугу з ложкою, сам того не знаючи. За це й оддячимо йому так, щоб він і не знав: позатикаємо всі пацючі нірки.
Багато їх там було в льоху. Ця справа взяла в нас цілу годину. Але ми виконали її сумлінно й гарно. Почувши, що хтось іде по східцях, ми погасили свічку й поховалися. Увійшов старий зо свічкою в одній руці і з жменею прядіва в другій. Він дивився так, мов думки його були не тут, а десь у тридев'ятому царстві. Він подибав до однії нірки до другої, до третьої, аж поки нарешті обійшов їх усі. Потім постояв хвилин із п'ять, за-
