Ми були дуже задоволені з цієї справи. Том казав, що вона варта такого клопоту та такої праці, бо тепер уже господиня ніколи в світі не порахує двічи ложок однаково і навіть не повірить самій собі, як що порахує їх так, як треба, — до того все в неї переплуталося в голові.
Вночі ми почепили простирало знову на вірьовку, а друге вкрали в тітки з шахви, де була білизна. Потім днів зо два то клали його назад, то знову забірали, поки вона врешті зовсім зарахувалася й ніяк не могла зрозуміти, скільки в неї простирал, і сказала, що їй уже все одно, бо не буде ж вона занапащати собі душу через якесь там дрантя! Краще вмре, але не буде їх більше рахувати.
Таким способом те, що зникла сорочка, простирало, ложка та свічки вияснили досить щасливо, звернувши на теля, пацюків та плутані рахунки. Що до свічника, то це дурниця, — може якось минеться.
Зате вже з пирогом було просто горе. Ми панькалися з ним страшенно. Ми замісили його в лісі і, добре напрацювавшися, сяк-так зробили пиріг і таки непоганий, але тільки не за один день. Нам довелося вжити аж три повних миски борошна, перш ніж ми щось ізробили; де-не-де пиріг підпаливсь та й очі нам виїдав дим. Найголовніше — нам треба було шкоринку, а вона в нас все провалювалася.
